?

Log in

No account? Create an account
entries friends calendar profile Previous Previous
Філософія Східної Азії
Китай, Японія
Згідно зі статтею в японській “Вікіпедії”, перша друкована згадка про Рене Ґенона в Японії з’явилася в книзі Марі-Маґделен Даві “Вступ до Сімони Вейль”, виданої 1968 р. у перекладі Танабе Тамоцу. Справжнє знайомство, проте, відбулося 1976 р., коли вийшов переклад книги Люка Бенуа “Езотеризм” (у японському перекладі “Традиції містерій” Хіґі дендзю 秘儀伝授). Цю книгу опублікувало видавництво “Хакусуйся”, яке спеціалізується з французької мови та літератури – воно видало японською всю серію “Що я знаю?”, до якої належить згадана книга Бенуа, це не був вияв спеціального інтересу до її теми. Проте Аріта Тадао (有田忠郎, 1928-2012), який її переклав, відзначився інтересом до герметизму. Крім того, Аріта написав статтю “Рене Ґенон: дослідницькі нотатки”, надруковану того ж самого 1976 року в 4-му номері журналу “Цікю роман” (地球ロマン). Крім того, 1981 р. стаття про Ґенона з’явилася в “Енциклопедичному словнику світової містики” (ред. Арамата Хіросі), а 1982 р. вийшов японський переклад книги Лала Бахтіяра “Суфізм”, у коментарях до якої перекладач, вчений-ісламознавець Такесіта Масатака пояснює, хто такі Ґенон та Шюон. Ґенона також згадують у своїх працях релігієзнавець Накадзава Сін’їці, ісламознавці Накамура Кодзіро та Тонаґа Ясусі.
Японською було перекладено лише дві праці Ґенона: “Криза сучасного світу” (世界の終末 現代世界の危機, 1986 р.) та “Цар світу” (世界の王, 1987 р.). Їх переклав Танака Йосіхіро (田中義廣, 1950-2012), знавець французької літератури. Він перекладав також праці з езотеризму, зокрема, Антуана Февра.
Танака Йосіхіро є автором статті “Рене Ґенон та криза сучасного світу”, опубліковану в 21-му числі журналу “Etudes des lettres Françaises” за 1986 рік. Вже в цьому сторіччі Урусіхара Кен (漆原健) переклав “Царство кількості та знамення часу” (量の支配と時の徴, 2014), “Людина та її становлення згідно з ведантою” (ヴェーダーンタによる人間とその生成, 2016), та збірку “Вступ до метафізики” (形而上学序説).

Tags: , ,

Прокоментувати
Тези доповіді. Опубліковано у зб.: XХ сходознавчі читання А. Кримського. Тези доповідей Міжнародної наукової конференції. – Київ, 2016. – С. 53–54.

Окава Сюмей (1886–1957) – японський філософ і вчений, визначний представник паназіатизму; після другої світової війни він був звинувачений в ідеологічній підтримці японської агресії, і через це його праці тривалий період були майже забуті. Проте завдяки виданню його вибраних творів у 7 томах і зусиллям таких дослідників, як Такеуці Йосімі та Оцука Такехіро, інтерес до спадщини Окави знову зріс. Вона охоплює широке коло тем – релігію і філософську думку Китаю та Індії, буддизм та іслам, історію колоніалізму тощо. Вихований у родині, де знання китайської класики було традицією, Окава з дитинства вивчав класичну китайську мову, й у шкільні роки міг навіть при потребі заміняти вчителя, а також виступав із лекціями про Ван Янміна. Конфуціанство стало основою світогляду Окави. Згодом він студіював індійську філософію в Токійському університеті й присвятив свою дипломну роботу Наґарджуні. Окава також зазнав впливу праць мислителя-паназіатиста Окакури Тенсіна, внаслідок чого захопився японською історією. Після знайомства з книгою Г. Коттона “Нова Індія” Окава зацікавився сучасними проблемами цієї країни, і плодом цієї цікавості стала праця “Походження і сучасний стан націоналістичного руху в Індії” (1916), яка вперше познайомила японців із діяльністю Індійського національного конгресу. З 1919 по 1945 р. Окава працював у Бюро східноазійських економічних досліджень, що належало Південно-Маньчжурській залізничній компанії, публікував статті у журналах “Тоа” (“Східна Азія”) та “Сін Адзіа” (“Нова Азія”), які видавало бюро. У 1920-ті роки він написав також свої основні праці: “Деякі проблеми відродження Азії”, “Історія японської цивілізації”, “Лекції про засадничі принципи релігії”. У 1942 р. Окава завершив книгу “Вступ до ісламу”, яка знаменувала зміну його наукових інтересів: уже в повоєнні роки він переклав Коран японською мовою, а також написав працю “Життя Мухаммада”, видану вже після смерті автора. Думки Окави щодо “зіткнення цивілізацій” знову набули актуальності на початку ХХІ сторіччя.

Tags: , ,

Прокоментувати
Тези доповіді. Опубліковано у зб.: XІХ сходознавчі читання А. Кримського. Тези доповідей Міжнародної наукової конференції. – Київ, 2015. – С. 52–53.

Кіта Іккі (Кіта Терудзіро, 1883–1937) – ймовірно, найбільш контраверсійний японський політичний мислитель ХХ ст., ідеї якого й сьогодні продовжують цікавити науковців як у Японії, так і за її межами. Про це свідчать присвячені йому численні дослідження й перевидання його творів, у т. ч. й нещодавні (наприклад, видання “Плану реорганізації Японії” відомим видавництвом “Цюо корон” 2014 р.). Проте у цій доповіді ми не будемо розглядати політичних і соціально-економічних ідей Кіта. Ми зосередимося на питанні, як місце посідав Китай у його житті та думці.
Після того, як перша книга Кіта Іккі “Доктрина кокутай і чистий соціалізм” (1906) була заборонена цензурою за критику державної ідеології, за її автором було встановлено спостереження поліції, він був позбавлений можливості висловлювати свої погляди. Саме в цей період Кіта познайомився з паназіатистом Міядзакі Тотеном, а також із китайськими політичними емігрантами й захопився їхніми ідеями. Він вступив до Китайського революційного союзу (пізніше Китайський союз – Чжунґо тунменхуей, або скорочено Тунменхуей). У жовтні 1911 р. за телеграмою відомого китайського політичного лідера Сун Цзяоженя Кіта поїхав до Шанхаю як журналіст. Він подружився з Сун Цзяоженєм і брав участь у подіях Сіньхайської революції 1911 р. Власне, для кращого спілкування з китайськими соратниками узяв собі ім’я на китайський штиб – Іккі.
Після замаху на Сун Цзяоженя 20 березня 1913 р. і його смерті 22 березня генеральний консул Японії у Шанхаї Арійосі Акіра наказав Кіта Іккі на три роки залишити Китай. Мислитель повернувся з Китаю, розчарований революцією, і на основі пережитого написав свою другу книгу “Неформальна історія китайської революції” (Сіна какумей ґайсі), над якою працював у 1915–1916 рр. У ній міститься критика японської зовнішньої політики, зокрема, “21 вимоги”, висунутий Японію Китаю під час І світової війни. Ця праця є важливим джерелом для вивчення як історії Китаю, так і японсько-китайських взаємин у ХХ ст.

Tags: ,

Прокоментувати
Тези доповіді. Опубліковано у зб. “Дні науки філософського факультету – 2015”, Міжнародна наукова конференція (21–22 квітня 2015 року). Матеріали доповідей та виступів / редкол. А. Є. Конверський [та ін.]. – К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2015. – Ч. 1. – С. 210–212.

Бусідо нерідко називають філософією, “філософією самураїв”. Насправді, якщо розуміти філософію лише як форму дискурсивного пізнання світу, феномен бусідо значно ширше. Сам цей термін дослівно означає “шлях воїна”, а шлях-до (кит. дао) насамперед передбачає праксис. Крім того, поняття бусідо в широкому розумінні включає володіння бойовими мистецтвами, знання етикету, а також майстерність у каліграфії, поезії тощо. Проте існує й теоретичний аспект “шляху самурая”, виражений у класичних текстах, найвідомішим із яких є “Хаґакуре” – повчання Ямамото Цунетомо (1659 – 1719), записані в 1709 – 1716 рр. його учнем Тасіро Цурамото. Авторами інших відомих творів є Сіба Йосімаса (1350–1410), Імаґава Садайо (1325–1420), Такеда Сінґен (1521–1573), Като Кійомаса (1562–1611), Дайдодзі Юдзан (1639–1730) тощо; багато з них були видатними воїнами або воєначальниками. На особливу увагу заслуговує Ямаґа Соко (1622 – 1685), який обґрунтував “шлях самурая” з позицій конфуціанства. Традиція бусідо не перервалася і після скасування стану самураїв на початку доби Мейдзі (1868 – 1912), про що свідчать такі широко відомі праці ХІХ – ХХ ст., як “Бусідо – душа Японії” Нітобе Інадзо (1862 – 1933) та “Вступ до Хаґакуре” Місіми Юкіо (1925 – 1970). Саме теоретичний аспект ми й розглядаємо в цій доповіді.
Читати даліCollapse )

Tags: ,

Прокоментувати
Наукова конференція
"КИТАЙСЬКА ЦИВІЛІЗАЦІЯ: ТРАДИЦІЇ ТА СУЧАСНІСТЬ"
У грудні 2013 року відбудеться VII Наукова конференція "Китайська цивілізація: традиції та сучасність". Конференція проводитиметься в Інституті сходознавства ім. А. Ю. Кримського НАН України за адресою: Київ, вул. Грушевського 4.
Організатори: Українська асоціація китаєзнавців, Інститут сходознавства ім. А. Ю. Кримського НАН України
Місце проведення: Київ, вул. Грушевського, 4.
Роботу буде організовано за наступними секціями:
* "Політичні та соціально-економічні проблеми сучасного розвитку КНР"
* "Дослідження китайської цивілізації: історія, філософія, культура"
* "Теоретичні та прикладні питання китайського мовознавства і літературознавства"
Робочі мови - українська, російська, китайська, англійська.
Читати даліCollapse )

Tags:

Прокоментувати
У збірку наукових праць "Китаєзнавчі дослідження" приймаються статті українською, російською, англійською та китайською мовами до друку в номері за 2013 рік. Зацікавлені в публікації особи мають надіслати статті до 30 листопада 2013 року на e-mail: info@sinologist.com.ua або поштову адресу: 01001 Україна, Київ, вул. Грушевського 4, Інститут сходознавства ім. А. Ю. Кримського НАН України, кімн. 200, Українська асоціація китаєзнавців.
Для того, щоб стаття була прийнята членами редакційної колегії та згодом надрукована в підготовленому виданні при її оформленні необхідно дотримуватися наступних вимог:
Читати вимогиCollapse )

Tags:

Прокоментувати
САНКТ-ПЕТЕРБУРГСКИЙ ГОСУДАРСТВЕННЫЙ УНИВЕРСИТЕТ
ФИЛОСОФСКИЙ ФАКУЛЬТЕТ
КАФЕДРА ФИЛОСОФИИ И КУЛЬТУРОЛОГИИ ВОСТОКА
САНКТ-ПЕТЕРБУРГСКОЕ ФИЛОСОФСКОЕ ОБЩЕСТВО

Информационное сообщение

ФИЛОСОФИЯ ТВОРЧЕСТВА И ПОЗНАНИЯ В ВОСТОЧНЫХ КУЛЬТУРАХ И СИСТЕМАХ МЫСЛИ

В рамках Дней философии в Санкт-Петербурге

Общероссийская научная конференция

22 ноября 2013 г.

Оргкомитет научной конференции, организуемой сотрудниками кафедры философии и культурологии Востока философского факультета СПбГУ, приглашает принять в ней участие специалистов в области гуманитарного знания, занимающихся востоковедной и компаративной проблематикой. На конференции будут рассмотрены следующие вопросы:

- представления восточных мыслителей о творческом процессе;
- Бог, природа, человек как творческие факторы в восточных системах мысли;
- проблема авторства в восточных культурах;
- представления о познавательной деятельности в восточных системах мысли;
- проблематика самопознания в восточной философии;
- социальное и политическое творчество на Востоке;
- проблема взаимоотношений творца и общества в восточных культурах.
- "когнитивный шок" от пребывания на Востоке: проблема восприятия иной культуры.
Читать дальшеCollapse )

Tags:

Прокоментувати
З благословення
Преосвященного єпископа Львівського і Галицького ФІЛАРЕТА
за сприянням Синодального відділу Української Православної Церкви у справах сім'ї

Відділ у справах сім'ї Львівської єпархії УПЦ
спільно з
Інформаційно-просвітницьким відділом Львівської єпархії УПЦ
Львівським національним медичним університетом імені Данила Галицького
Всеукраїнським громадським об'єднанням "Союз православних жінок України"
та
Міжнародним освітнім фондом імені Ярослава Мудрого

22 -24 вересня 2013 року

організовує

V Міжнародну науково-практичну
конференцію з питань сім'ї
та сімейного виховання:
"Сім'я - основа Церкви і Держави"

До обговорення пропонуються питання:
* Сім'я і Церква;
* Поняття шлюбу у світлі церковної традиції;
* Сім'я як філософське осмислення буття людини;
* Шляхи вирішення демографічної кризи в суспільстві;
* Аборт як одне із явищ сучасного суспільства;
* Сучасний підхід до вирішення проблеми "батьки - діти";
* Освітні процеси і формування сім'ї;
* Сирітство, як прояв соціуму;
* Багатодітність;
* Подолання негативних явищ в молодіжному середовищі;
* Участь громадських та релігійних організацій у формуванні сімейної політики держави;
* Благодійність (меценацтво);
* Соціальний захист сім'ї.

Робочі мови конференції: українська, російська, англійська.
textCollapse )

Tags: ,

Прокоментувати
3 травня в Японії відзначають День конституції - Кемпо кінембі 憲法記念日. Цього дня у 1947 році було впроваджено в дію сучасну японську конституцію. У цей час Японія була окупована США, і зміна основного закону країни відбулася з ініціативи американців, не зважаючи на те, що деякі японські інтелектуали, як-от відомий ліберал проф. Мінобе, вважали, що демократичні зміни можливі й за збереження старої конституції. Водночас Макартур доклав зусиль, щоби усе виглядало, начебто йдеться про бажання самих японців.
Японські урядовці та вчені підготували два проекти. Один був створений групою на чолі з проф. Сасакі Соіці, другий - комітетом під керівництвом міністар Мацумото Сьодзі. Обидва проекти, проте, були вдікинуті окупаціною владою як занадто консервативні. Нарешті 13 лютого 1946 р. американці вручили японській стороні власний проект, наполягаючи, щоби він став основою нової конституції. Після тривалої спільної роботи нову конституцію було затверджено парламентом 7 жовтня 1946 р. Про участь американців у її розробці громадськості подвідомлено не було. Проте легітимність було забезпечено на підставі 73-ї статті старої конституції, що допускала її зміну за велінням імператора.
Унікальність японської конституції - у наявності в ній 9-ї статті, яка проголошує не лише відмову від застосування збройних сил, але й від створення армії.
Попередня конституція Японії, відома як конституція Мейдзі (офіційна назва - "Конституція Великої японської імперії", Дай Ніппон тейкоку кемпо 大日本帝國憲法) була проголошена в День заснування імперії, 11 лютого 1889 р. Її створила група на чолі з Іто Хіробумі на основі німецької, точніше - пруської моделі. Іто Хіробумі консультувався при цьому з німецькими юристами і з самим Бісмарком. Інші проекти, в тому числі орієнтовані на американську модель, були відкинуті.
Сам термін кемпо 憲法 як відповідник європейського терміну "конституція" був узятий із японської традиції. За свідченням Ходзумі Нобусіґе, такий переклад запропонував Міцукурі Рінсьо у 1873 р. Ще у 604 р. принц Сьотоку проглосив основний закон держави під назвою Дзюсіцідзьо кемпо 十七条憲法 (нині можна перекласти як "Конституція у 17 статтях"). Його можна вважати першою японською конституцією: заперечення, що цей документ не відповідає сучасному західному розумінню слова "конституція", є анахронізмом, бо у VII ст. у Європі ще не існувало такого поняття. У Східній Азії ж термін кемпо (кит. сяньфа) має давнішу історію - він походить зі Стародавнього Китаю, де вперше вживається у книзі "Промови царств" (Ґо юй 國語, гл. 15 "Промови володіння Цзінь. Розділ 9"), де викладено промову мудреця Му-цзи. Йому належать слова: "Нагороджувати добрих і карати зрадників - закон (сяньфа) для країни" (賞善罰姦、國之憲法也). Таким чином, ототожнивши терміни "конституція" та "кемпо", законодавці доби Мейдзі поєднали дві традиції - східноазійську та західну.

Tags: , ,

2 коментарі or Прокоментувати
"... Последовательное изучение курса китайской философской мысли шаг за шагом наполняло меня восхищением и изумлением"
Дж. Нидэм

Tags:

Прокоментувати